«Палай сам – запалюй інших!» -

З таким девізом я працюю

Та серце дітям віддаю,

Але сьогодні вам представлю

Родину, у якій живу.

Зросла в сім’ї, в якій сім «я»:

Це батько, мати, старша я,

Сестричка менша – це Світлана,

Ще дві молодші – Олена й Алла,

Та маю брата я -  Сергія.

Дивлюсь на фото – справжня ностальгія.

Роки минали, ми зростали.

Батьки нам всім освіту дали

Та всіх дітей благословили,

Щоб ми в любові й щасті жили,

Щоб ми міцні родини мали,

Щоб наші сім’ї процвітали.

Знайомтесь, це-моя сім’я:

Мій чоловік, синочки, я.

У житті ми дещо вже зробили:

Будинок є, сад посадили,

І навіть я свій скарб знайшла:

Я двох синочків народила.

Що за людина я? Я – мати.

Я знаю: мушу готувати,

Перу, прасую, випікаю,

Конспекти пишу, ще читаю,

Із сином ділимо, рахуєм,

Вчимо англійську та малюєм,

Ще зошити перевіряю,

Ми садим, урожай збираєм,

Працюєм та відпочиваєм.

Сім’я – це головне, ми знаєм!

Ще мушу хобі показати?

До мене краще завітати.
 Люблю я затишок творити,

Щоб у оселі гарно жити.

Моє подвір’я тоне в квітах,

Побачити це краще літом.

Альпійська гірка на травичці

Красується біля водиці.

Усе люблю сама творити,

Краса дає наснагу жити.

А ще душею розквітаю,

Коли свою рідню збираю.

Нас четверо учителів,

Не обійшлось без лікарів,

Найменший брат – той садівник,

У всьому всім нам помічник.

Нам є про що поговорити,

Кого згадати, похвалити.

Ми вмієм всі відпочивати,

Не забуваєм поспівати.

Моя родина – це таланти:

Це співаки та музиканти,

Вірші складаєм і малюєм,

Якщо в нас свято – не нудьгуєм.

То що б я вам не говорила,

Та згадую про справжні крила,
Про крила, що не обламати,
 Про ті, що здатні окриляти.

Це – вчитель, це моє натхнення,

Це подих, явне одкровення,

Це те, чим я живу, і знаю:

Я ні на що не проміняю

Дитячий сміх, розумні очі,

Вірші Шевченка, спів дівочий.

Цей шлях учительський обрати

І серце дітям дарувати

Мене директор спонукав:

В дитинстві книгу дарував,

Бажав, щоб мову я любила

Й на стежку вчителя ступила.

Його слова у мене в серці:

«Складаєш твір, що пісня ллється,

А ще коли його читаєш,                                        

То ніби пісню цю співаєш».

Цю книгу й досі зберігаю

І цю людину пам’ятаю.

Ця пам’ять та його надія

Переросла у справжню мрію.

Також не можу не згадати

Шкільного батька й класну матір,

Та рідну школу у селі.

Спасибі вам, учителі!

Я вам про себе розповіла,

Про дім, сім’ю, роботу, мрію,

Про хобі, справи, про буденне,

Про рідне серцю й сокровенне.

Тож я справжнісінька людина,

В якої школа є й родина,

Їх дуже важко розділити,

Бо я навчилась їх любити.

Я в школу вірю, як в родину,

Як в нашу рідну Україну.

Тож всім бажаю мирно жити,

Сміятись, мріяти, любити,

Не бачити війни й страждання,

Нехай здійсняться всі бажання,

І стане гідна нас зарплата,

Здоров’я, щастя в кожну хату.